Зефір

У таборі біля озера хлопець із тривожними снами намагається пережити перший тиждень без батьків. На вогнищі вожаті розповідають міську легенду про лікаря, який забирає дітей, що вночі тікають з ліжок. Вранці про історію ніхто не згадує, та дивні подряпини й нервові усмішки дорослих не сходяться з «усе добре». Нові друзі зникають із загонів, камери «випадково» не пишуть потрібні години, а булінг раптом виглядає як збій у чужому сценарії. Герой перестає вірити випадковостям і разом із дівчиною з сусідньої кімнати складає мапу ночей, порівнює події, шукає підземні ходи під корпусами. Чим далі від кострища, тим чіткіше видно, що табір — лише фасад, а ті, хто мали б захищати, прикривають експеримент. Щоб вибратися, треба вчасно назвати побачене своїм іменем і вирішити, чи готові діти бути свідками й героями водночас, коли дорослі обрали мовчання.