Попіл

На столі в офісі чоловіка Ґокче знаходить рукопис без імені. Читає — і не може відкласти. Сторінки ведуть у стару пекарню, далі — до теслі Метіна Алі, наче списаного з книжки. Знайомство стає інтрижкою; місто відкривається з «вежі», про яку розповідає текст, а дім тріщить по швах. Ґокче тримає свій бутік, але ігнорує дзвінки зі школи сина, дедалі глибше живе чужою історією. Кенан, видавець і чоловік, помічає одержимість і розслідує шлях рукопису: кур’єр, адреса, сестра авторки — Дуйгу Аккаї — каже, що та померла за рік до надсилання. Коли Ґокче доходить до фінальних розділів про «М», який нібито вбив оповідачку, Кенан кличе Метіна на вечерю і зачитує викривальні уривки. Сварка переростає у бійку біля басейну; уламок скла в руках Метіна зупиняє Кенана. Після ночі, що переплутала вигадку з реальністю, у продажу з’являється роман «Попіл» з іменем Танера Алпара. Вона з сином стоїть на пероні. Потяг ще не ввійшов у кадр, але вибір уже зроблено: історія залишає її між роллю героїні з книжки і потребою зупинити цей сюжет.