Ґойо

Ґойо працює екскурсоводом у художньому музеї Буенос-Айреса і живе за точним розкладом. Він знає зали на пам’ять, любить дивитися на Ван Гога і повертається додому до сестри Саули та брата Матуте. Новий день руйнує звична зміна охорони. На пост заступає Єва. Вона старша, спокійна і уважна. Ґойо відчуває поруч із нею щось незнайоме. Він вигадує нагоди знову зустрітися у залах, бореться з шумом і несподіваними дотиками і вчиться говорити про те, що відчуває. Єва носить тягар свого шлюбу і боїться кроків, які змінюють життя. Вони йдуть обережно. Спершу кавою в перерві, потім прогулянкою після роботи, потім запитанням про межі. Ґойо тримається своїх ритуалів і пробує впускати зміни рівно настільки, щоб серце не вискочило з грудей. Єва відкриває йому прості радощі без зайвого тиску. Конфлікти приходять, коли розклад дає збій, а минуле нагадує про себе. Проте саме в музеї між картинами і мовчанням вони знаходять форму турботи, яка працює для обох. Ґойо лишається тим, ким є, і робить простий вибір. Дати місце коханню і не загубити себе.