Пожирач

Бет і Джей їдуть у ліс відзначити рік ремісії після її хвороби, обирають довший маршрут без туристичних стежок і намагаються говорити про майбутнє без лікарняних тем, але перший вечір приносить чужі сліди біля намету і звуки з кущів, що не схожі на тварин. На стежці з’являється Квінн, мисливець із власними рахунками до людей, він попереджає про істоту, що знімає шкіру, поводиться непередбачувано і знає запахи краще за собак, а далі сам починає диктувати правила тактичних переходів, вимагає слухатися і не ставити зайвих питань. Шлях перетворюється на чергування укриттів і коротких перебіжок, їх ведуть до сховку з пастками і чужими речами, де видно, що тут уже ховалися ті, хто не повернувся, записки натякають на давні спроби звабити чудовисько приманкою і на історії, у яких люди зникають без свідків. Бет пригадує нічні болі і втому від лікування, Джей намагається тримати розмову в руслі плану, проте Квінн раз у раз зриває ініціативу і використовує їх страх проти них, а над головами проходять тіні, після яких повітря наче густішає.