Ататюрк 1881-1919

Салоніки, бідний дім і дитинство, у якому рано доводиться вчитися стояти за себе. Юний Мустафа Кемаль Ататюрк тягнеться до освіти і дисципліни, проходить військову школу, вчиться мислити тверезо і різко, без прикрас, а кожна нова посада лише підсилює в ньому впертість і відчуття, що майбутнє країни не можна віддати на волю випадку. Служба кидає його на різні напрямки, де він швидко розуміє, що найбільша небезпека не завжди в кулі, а в хаосі командування, інтригах і чужих амбіціях. Він набирає досвід, збирає поруч людей, які йому довіряють, сперечається з начальством, ухвалює рішення, які рятують підрозділи, але роблять його незручним. Війна наближає його до моменту, коли він стає символом стійкості, особливо після боїв на Галліполі, де треба тримати лінію під тиском, не маючи права на слабкість. Далі все тільки загострюється, нові фронти, виснаження, втрати, відступи імперії, накази, які суперечать здоровому глузду, і постійне відчуття, що історія котиться в прірву. Він воює проти росіян на сході, потім проти британців у Сирії, бачить, як старий порядок тріскає, а люди навколо або чіпляються за уламки, або намагаються врятувати власну шкуру.