Брати

Йозеф Машін і Цтірад Машін виросли в країні, де після війни страх швидко став нормою, а нова влада в Чехословаччині вимагала покори так само жорстко, як колишні окупанти. Вони пам’ятають, ким був їхній батько і за що він загинув, тому не приймають думку, що тепер треба мовчати і «пристосуватися». Разом із кількома однодумцями брати збирають підпільну групу, добувають зброю і починають діяти так, як самі вважають єдино можливим, через силові акції, ризиковані напади й спроби вибити гроші та ресурси для спротиву. Кожен крок лише піднімає ставки, бо за ними беруться спецслужби, а в повітрі постійно висить вибір без третього варіанту: або продовжувати і ставати ще жорсткішими, або зупинитися і опинитися в тюрмі, де їх зламають або просто знищать. Коли кільце навколо них стискається, брати вирішують вириватися на Захід і пробитися до американської зони в Західному Берліні, бо тільки там вони бачать шанс вижити і зберегти себе як символ опору. Вони переходять кордон і йдуть через територію НДР, намагаючись рухатися швидко й непомітно, але їх засікають, і втеча перетворюється на виснажливу гонитву, де облави накочуються хвилями, дороги перекриваються, села прочісують, а випадкові люди потрапляють під підозру лише тому, що опинилися поруч. Усередині групи зростає напруга, страх і втома роз’їдають довіру, помилки множаться, а рішення доводиться приймати різко й брудно, бо в цій історії ніхто не дає часу «подумати». Чим ближче до мети, тим сильніше відчуття, що свобода тут не як нагорода, а як шанс, який треба вирвати зубами, і саме тому історія братів лишається болючою, для одних це люди, що билися проти диктатури, для інших це ті, хто перейшов межу і заплатив за неї чужими життями.