Кривава гора

Ройс Талліс не вміє відпускати втрати, особливо коли брата повісили після вироку присяжних, і тепер він іде по їхніх слідах так, ніби це єдиний спосіб довести собі, що світ ще має правила. Він із поплічниками методично добирається до останніх, доходить до віддаленої ферми, убиває присяжного Аккермана та його дружину і не зупиняється на цьому, забирає їхню доньку Рут, бо в його голові люди давно стали товаром і засобом тиску. Вісті про різанину піднімають на ноги маршала Квінсі Голліса Фостера, і він не схожий на героя з чистими руками, у нього власна темна репутація і власний азарт, але цього разу він іде до кінця, бо Рут можна ще витягти, якщо не згаяти часу. Фостер витягує з в’язниці Карсона Гарретта, колишнього кавалерійського розвідника і злодія, і обіцяє свободу в обмін на допомогу, бо сам він не встигає ні думати, ні читати землю так, як це робить людина, що колись виживала на таких дорогах щодня. Переслідування тисне ззаду, банда нервує, Рут пробує триматися і шукати момент для втечі, а кожна зупинка все більше оголює, що Ройс не просто мститься, він розгойдує страхом усіх навколо і живиться ним. Коли злочинці збиваються зі шляху, вони натрапляють на віддалене містечко, яке зовні виглядає тихим і навіть благочестивим, але всередині там панує група релігійних фанатиків, що тримають людей у покорі, карають за найменшу непокору і охоче перетворюють чужий біль на «урок». У цьому місці Ройс бачить можливість перечекати і переховатися, фанатики бачать у банді зручний інструмент, а Фостер із Гарреттом розуміють, що простого штурму не буде, бо доведеться виривати Рут не тільки з рук головорізів, а ще й із чужого порядку, де насильство прикривають правильними словами. І чим довше вони там затримуються, тим виразніше стає, що справжня пастка не в стінах, а в людях, які давно вирішили, що мають право судити, карати і залишати живими лише тих, хто їм підходить.