Гані, не треба!

Після нічної аварії на трасі біля Бейкерсфілда гине жінка на ім’я Міа Новотні, і ця смерть виглядає дивно навіть для міста, де люди звикли робити вигляд, що нічого не сталося. Приватна детективка Хані О’Донахью береться за справу, бо в ній занадто багато дрібних деталей, які не сходяться, зникла річ із символом хреста, несподівані свідки, тиша там, де мали б бути пояснення. Паралельно з’являється Ем Джі Фальконе, офіцерка поліції, яка не поспішає довіряти Хані, але теж бачить, що ланцюжок смертей рухається не випадково. Їхні пошуки швидко виводять на харизматичного проповідника Дрю Девліна та його церкву, яка зовні грає в «спасіння», а всередині притягує людей страхом, залежністю і обіцянкою простих відповідей. Хані починає ходити колами навколо цієї спільноти, розпитує, провокує, підбирає ключі до чужих слабких місць, і що глибше лізе, то частіше бачить, як люди поруч зникають або «випадково» гинуть. Спроба знайти одне конкретне пояснення перетворюється на боротьбу за те, щоб взагалі встигнути назвати речі своїми іменами, бо хтось дуже не хоче, аби хтось заговорив уголос про гроші, наркотики та справжню роль «віри» у цій схемі. На тлі розслідування між Хані та Ем Джі виникає напруга, яка то штовхає їх ближче, то робить їх небезпечними одна для одної, адже кожна має власні межі й власний спосіб виживати. Коли Хані підбирається до ядра справи, вона розуміє просту річ, у цьому місті найкраще маскується не той, хто ховається, а той, хто вміє зібрати навколо себе натовп і змусити всіх дивитися не туди.