Блакитний місяць

Лоренц Гарт уникає гучної прем’єри нового бродвейського мюзиклу, який його колишній партнер Річард Роджерс зробив уже без нього, і вночі тікає до ресторану Сардіс. Там він тримається на розмовах, жартує, коле людей словами, робить вигляд, що йому байдуже, але кожен наступний тост і кожна пауза видають інше: він відчуває, що світ пішов уперед, а його власне місце в ньому розсипається. За стійкою Едді намагається не підливати зайвого, поруч крутиться піаніст Морті, який слухає його сповіді, і поступово вечір перетворюється на нервовий монолог про втрачений шанс, образу на успіх інших і страх бути забутим. Гарт метається між самовпевненістю та відчаєм, фліртує з випадковими людьми, називає себе «всеїдним» у коханні, а думками весь час повертається до Елізабет Вейланд, молодої мисткині, з якою він листувався і від якої чекає одного простого підтвердження, що його ще можна любити. Він переконує себе, що саме цієї ночі має сказати правильні слова і нарешті «виграти» її, хоча навколо все натякає, що він женеться не за стосунками, а за рятівною ілюзією. Паралельно в голові крутиться колишня дружба і робота з Роджерсом, і чим ближче до фіналу ночі, тим більше стає видно, що найбільша його битва не з конкурентами, а з власною саморуйнувальною звичкою знецінювати себе і відштовхувати людей, які все ще поруч.