Оленя

Комік Донні працює в лондонському пабі, робить жест ввічливості самотній відвідувачці і дає свій напій, а випадкова розмова обертається настирливими візитами, сотнями листів і дзвінками, що проникають у роботу та побут. Звернення до поліції тягне попередження без швидкого захисту, тож доводиться змінювати маршрути, збирати докази і фіксувати порушення обмежень. Сцена більше не рятує, стендап розчиняється у спробах пояснити друзям і родині, чому з’явилися чужі люди біля дверей і чому зникають виступи. Паралельно підіймається старе, від якого втік, з’являються спогади про маніпуляції з боку продюсера, що колись контролював перші кроки в професії, і тепер вибір між мовчанням та заявою визначає подальший рух. Поле конфлікту ширшає до суду, робочих інтерв’ю і листування, де кожне речення обертають проти автора. Відповідь на запитання про межі доброти і відповідальність звучить у протоколах, а не в жартах, і шлях до нових виступів проходить через офіційні заяви та визнання того, що сталося насправді.