Те літо

І Ґьон росте в тихому містечку, багато читає і звикла не висовуватись, поки одна випадкова мить не ламає її спокій, футбольний м’яч прилітає просто в неї, окуляри тріскають, а поруч опиняється Суї, шкільна зірка команди, яка наче світиться літнім сонцем. Суї намагається загладити провину і починає з’являтися знову й знову, то з незграбними вибаченнями, то з маленькими приводами поговорити, і ця настирність дивним чином не дратує, а чіпляє. І Ґьон помічає, як змінюються її думки, як у голові лишається не образа, а присутність іншої людини, і вони поступово зближуються, ловлячи свої кілька тижнів так, ніби літо можна розтягнути руками. Коли почуття стають взаємними, їм доводиться ховати очевидне від чужих очей, бо навіть невинні дрібниці легко перетворюються на привід для шепоту і тиску, а будь-яка відмінність у зовнішності чи поведінці в школі миттєво стає мішенню. Вони все одно малюють спільне майбутнє, планують доросле життя і тримаються одна за одну, але після випуску реальність починає розводити їх у різні боки. І Ґьон їде вчитися далі, а Суї швидше входить у роботу і дорослі обов’язки, і те, що раніше здавалося простим, перетворюється на дрібні непорозуміння, ревнощі до чужих темпів, втому і мовчання. Їм доводиться вчитися бути парою не лише в легких прогулянках і теплих повідомленнях, а в буднях, де не завжди вистачає часу, де слова ранять, навіть коли сказані без злості, і де кожна з них по-своєму боїться втратити те перше, чесне відчуття, з якого все почалося.