Моя золота кров

Тон, двадцятирічний хлопець, живе з переконанням, що має тяжку хворобу крові, тому уникає ризику, тримається від людей на відстані й хапається за будь яку роботу, яка не вимагатиме зайвих контактів. Він знаходить підробіток, який приводить його до кола людей, пов’язаних із вампірами, і стає ясно, що його стан не про слабкість, а про рідкісну золоту кров, яку вони відчувають як здобич. Марк, вампір, який давно втратив сенс у власному безсмерті, вперше стикається з Тоном після дрібної травми, відчуває його кров і розуміє, що тепер на хлопця почнеться полювання. Марк забирає Тона під захист, але це не виглядає як шляхетний порятунок, йому доводиться тримати Тона поруч, контролювати його рани, стежити за тим, щоб Тон не залишав слідів, і водночас стримувати власний голод, бо золота кров діє на нього сильніше за будь що. Тон не вірить у нові правила одразу, він зривається, намагається жити як раніше, сперечається, тікає, але кожна спроба закінчується тим, що поруч з’являються інші вампіри, готові забрати його силою. Марк вступає в сутички з тими, хто вважає Тона ресурсом, а Тон поступово розуміє, що його життя тепер залежить від чужого захисту, який має свою ціну, близькість до Марка, постійний контроль і ризик стати для нього не людиною, а спокусою. На цьому тлі між ними виникають стосунки, які обом заважають вижити за простими схемами, Марк втрачає холодну дистанцію, а Тон мусить вирішити, чи довіряти тому, хто може врятувати його від інших, але здатен знищити його одним зривом.