Медовий лимонад

Сором’язливій Уці Ішіморі важко говорити з однокласниками, тож рішення змінити школу здається шансом перезапустити себе без шепоту за спиною. Перша ж лінійка приносить зустріч із Каем Міурою, хлопцем із волоссям кольору лимонаду, який поводиться без зверхності і спокійно підказує, як не губитися в коридорах і як захищати межі. Нотатник наповнюється маленькими кроками на кшталт відповіді на уроці, прохання про допомогу, честного «мені страшно». Тренування впевненості йдуть поруч із шкільними буднями, з’являються нові друзі і чужі очікування, що інколи болять не менше старих прізвиськ. Кай підштовхує не до наслідування, а до власної траєкторії, показує як приймати поразки й не боятися дякувати. Плітки підкладають підніжки, суперниці плутають доброту з позою, та повільний рух уперед витримує чужі висновки. Поступово стає видно не «тиху дівчину», а людину, яка вміє назвати бажання і не відмовляється від них після першої помилки. Там, де раніше звучало мовчання, тепер виникає звичка говорити прямо і підтримувати інших так само, як колись підтримали тебе.