Моя незграбна наставниця

Каннава тримає рівний голос і беземоційний погляд у відділі студії відеоігор, але це радше спосіб не розгубитися у відкритому офісі. Коли їй доручають новачка Ю Камеґаву, починаються щоденні інструктажі, правки до тасків і незручні паузи, бо будь-яка неформальна розмова вибиває її з колії. Вона показує, як читати дизайн-док, як відстежувати баги і писати звіти так, щоб їх розуміли сусідні команди, а він уважно ловить пояснення і не тисне, якщо наставниця відходить від теми. З часом у графіку з’являються спільні обіди і короткі листування ввечері, де легше сказати те, що вголос не виходить. Колеги помічають, що сувора Каннава частіше посміхається, а Ю вміє розрядити наради однією фразою. Усе тримається на дрібницях: вчасно підхопити задачу, захистити рішення, не злякатися помилки і повернутися до неї на наступний день. Так вибудовується довіра, і наставниця раптом розуміє, що її «незграбність» не заважає бути поруч корисною і чесною.