Піт Девідсон: Турбо Фонзареллі

Піт виходить на майданчик і будує годину з історій про те як зустрічає тридцятиріччя і намагається тримати голову холодною подалі від міського шуму у лісі де менше спокус і зайвих очей він розповідає про дитяче захоплення Леонардо Ді Капріо і сміється з того як підліткові мрії дивно працюють у дорослому житті переходить до сімейних тем згадує маму і момент коли до дому увійшла нав’язлива прихильниця яка примудрилася провести з нею кілька годин за серіалом до приїзду поліції пояснює як після цього навчився відокремлювати жарти від реальної небезпеки і чому іноді прості побутові ситуації дають більше страху ніж телевізійні скандали говорить про дивний подарунок від сталкера і про те як публічна увага спотворює будь яке листування і будь яку зустріч згадує роботу гастролі і бажання відмовитися від зайвого щоб не перетворитися на людину яку запам’ятовують лише через заголовки, а не через виступи повертається до буднів де шукає рівновагу між самітництвом і дружбою і формулює просте правило що сміх допомагає розкласти на місця навіть ті історії які зазвичай тримаєш при собі але говорити їх у залі легше бо чужий сміх знімає напругу і дозволяє жити без зайвих пояснень