Божевільний, як я?

Джейк Морган повертається у рідне місто після років відсутності і бачить знайомі вулиці з іншою тишею, колись тут зникла його дівчина і саме його визнали винним, хоча доказів бракувало, тепер після дев’яти років у психіатричній лікарні він виходить на свободу і збирає розсипані сліди, що залишилися в поліцейських звітах, чужих нічних розмовах і порожніх будинках на окраїні. Друзі відвертаються або говорять напівголосом, у старих барменів з’являються нові звички мовчати, у під’їздах відчувається страх, який не пояснюють прямо, і Джейк крок за кроком повертається до місць, де колись бачили його кохану, знаходить дрібні предмети, що не вписалися у протоколи, і відновлює останні години перед зникненням. Розслідування виводить до компанії, яка тримає нічні маршрути і розставляє пости на виїздах, серед цих облич трапляються ті, хто не з’являється вдень, хто відступає лише на мить і знову з’являється там, де не має бути, місто живе за правилами, які не писали ні поліція, ні мерія. Джейк збирає докази і бачить, що зникнення поєднане з групою, яка багато років лякає район і не потребує офіційних кордонів, у підвалах зберігаються речі з різних справ, а сторожі змінюються без імен, він намагається дістатися тих, хто все починав, і перевіряє людей, які стояли поруч із ним тоді, коли звинувачення лягло на нього. У місті знаходяться ті, хто готовий говорити, але їм потрібні гарантії, тому він зводить розповіді в одну лінію і змушує систему рахуватися з подіями, які довго вважалися вигадками, знаходить місце, де зникли сліди, і розуміє, що шлях до правди проходить через тих самих людей, які змогли перекроїти ніч під себе, і що відповідь на питання про ту ніч змінює не тільки власну біографію, а й порядок речей у місті, яке роками робило вигляд, що нічого не відбувається.