Як вода для шоколаду

Тiта де ла Гарса народжується на кухнi родинного ранчо, i з дитинства живе поруч iз Начою, кухаркою, яка стає для неї єдиною нiжнiстю в домi. Мама Елена тримає всiх залiзною рукою i наполягає на старому правилi, молодша донька не має права на шлюб, вона мусить доглядати матiр до кiнця. Коли Педро Мускiс приходить свататися, обидва розумiють, що кохають одне одного, але Мама Елена перекреслює це одним рiшенням i видає за нього Росауру. Педро погоджується лише для того, щоб залишитися поруч, i так починається життя, де найближча людина щодня поруч, але доторкнутися до неї не можна. Тiта ховає почуття в їжу, i кожна страва виходить не просто смачною, а такою, що змiнює людей, змушує плакати, бажати, злитися, робити вчинки, якi вони самi собi не дозволяли. Пiсля однiєї вечері Ґертрудiс, не витримавши власного жару, тiкає з дому i зникає з ранчо, а родина робить вигляд, нiби її нiколи не було. У Росаури народжується дитина, але вона не може її годувати, i Тiта несподiвано бере це на себе, чим ще сильнiше дратує матiр i прив’язує до себе Педро. Усе довкола трiщить не тiльки через родиннi заборони, а й через подiї в країнi, бо надворi змiнюється влада i зростає напруга, яка доходить i до ранчо. Коли Тiта знайомиться з Джоном Брауном, лiкарем, який бачить у нiй людину, а не функцiю, з’являється шанс на iнше життя, але тiнь Мами Елени, мовчання Росаури i присутнiсть Педро не дають зробити цей вибiр легко, бо за кожну спробу вирватися з чужої волi доводиться платити дуже особистою цiною.