Холод дме вітром

Подружжя збиває бігуна на заміській дорозі і в паніці везе тіло в глушину, сподіваючись закопати провину разом із слідами. На місці з’являється незнайомець із тихим голосом і уважним поглядом, який бачив більше, ніж варто було комусь помічати, тож ніч перетворюється на торги страхом. Спроби замести кінці тягнуть нові помилки, телефон дзвонить не в той час, сусіди помічають фари, а кожне рішення залишає ще помітніший слід. Пара розривається між взаємними звинуваченнями і бажанням вирватися зі сніжного кому, який котиться швидше за логіку, та незнайомець щоразу підсовує умови, після яких вибір звужується до інстинктів. До ранку рахунок подій уже не приховати, і стає ясно що ніч не була випадковою, а випадковість давно втратила сенс поруч із людьми, які вирішили, що правда не переживе дорогу до міста.