Викрадений син

Кетрін виходить із в’язниці після років ув’язнення за злочин, якого вона не визнає, і одразу опиняється під жорсткими умовами нагляду та з ярликом жінки, яку всі навколо бояться. Їй радять почати з чистого аркуша, але як почати заново, якщо найголовніше питання так і висить у повітрі: куди зник її син, поки вона була за ґратами, і що насправді сталося тієї ночі, яку вона пригадує уривками або взагалі не пам’ятає. Вона селиться в реабілітаційному будинку, де правила, чужі погляди й напружена тиша тиснуть сильніше за будь які слова, а єдина людина, яка спілкується з нею тепліше, це колишня співкамерниця Аббі. Кетрін намагається триматися «правильно», але рішучість з’їдає обережність: її тягне в рідний район, до дому, де тепер живе колишній чоловік Метью з новою сім’єю, і там вона впирається в стіну, бо їй пропонують забути й зникнути з їхнього життя. Вона не приймає це, починає копати самостійно, шукає свідків і зачіпки, повертається до людей, які колись дали проти неї покази, перевіряє алібі й невідповідності, а кожна спроба наблизитися до правди б’є рикошетом: хтось явно не хоче, щоб вона дізналася, де її дитина і що було зроблено, аби ця історія назавжди залишилася закритою. Чим далі вона заходить, тим небезпечнішими стають дрібниці навколо, випадкові зустрічі, «попередження», зірвані сліди, і Кетрін розуміє, що пошук може коштувати їй не лише умовної свободи, а й життя, але зупинитися вона вже не може, бо тоді їй доведеться погодитися з чужою версією її провини і з тим, що син просто зник назавжди.