Зірки і цукор

На кухні ще темно, а Язід Ішемрахен уже стоїть біля тіста, ніби це єдине місце, де він справді тримається купи. Дитинство в прийомних родинах і колективних закладах навчило його не прив’язуватися до людей надовго, зате одна річ не мінялась ніколи, тістечка, крем, глазур, точність у дрібницях і той короткий момент, коли з печі виходить щось ідеальне. Він тікає від проблем не розмовами, а роботою, хапається за будь який шанс потрапити на справжню кухню, де вимоги жорсткі, а помилки не пробачають. Язід проходить через приниження, зриви, невдачі, постійні переїзди й нестачу грошей, але щоразу повертається до одного, навчитися робити краще, ніж учора, навіть якщо ніхто в нього не вірить. У нього складні стосунки з матір’ю Самією, яка то зникає, то з’являється, і ця нестабільність ще сильніше підштовхує його доводити власну цінність через майстерність. Поруч трапляються люди, які не обіцяють легкого шляху, зате дають реальну школу, серед них Ману, який стає для Язіда опорою і водночас дзеркалом, у якому видно всі його слабкі місця. Робота в різних містах перетворюється на виснажливий марафон, Язід уперто рветься в Монако, де можна вирости професійно, і там у молодому віці отримує визнання, яке звучить як казка для хлопця без дому, його називають наймолодшим і найперспективнішим кондитером. Але титул не знімає внутрішнього голоду, він хоче більшого, потрапити до Парижа, працювати з найкращими, витримати їхній темп і стати тим, хто не просто вижив, а переміг. На цьому шляху він не раз ламається, зривається, робить дурниці, свариться, тікає, повертається знову, і зрештою приходить до простого висновку, талант без дисципліни нічого не вартий, а дисципліна без віри в себе теж не рятує. Його історія тримається не на красивих промовах, а на щоденній праці, коли доводиться підніматися після провалу і знову місити тісто, поки руки не почнуть робити правильно автоматично.