Ціле життя

Андреаса Еггера ще дитиною привозять у віддалену альпійську долину й віддають під опіку жорстокого дядька, який ставиться до нього як до робочих рук. Побої й важка праця лишають на хлопцеві слід на все життя, але з часом Андреас набирається сили й тікає, щоб заробляти сам. Він береться за будь яку роботу, валить ліс, тягне каміння, живе просто й уперто, ніби звикає не чекати милості ні від людей, ні від гір. Коли в долину приходить велике будівництво й починають прокладати канатну дорогу, Андреас опиняється серед тих, хто власними руками змінює місце, де завжди було тільки мовчання й сніг. У цей період він знайомиться з Марією, і поруч із нею його життя вперше стає не лише про виживання, а про тепло, про дім і про надію, яку страшно втратити. Та гори забирають своє, одна подія ламає їхнє щастя, і Андреас лишається сам із болем, який він не вміє виговорювати. Потім приходить війна, він проходить через фронт і повертається назад у долину вже іншою людиною, ніби старшою на кілька життів. Після війни він далі працює, тримається осторонь зайвих слів, спостерігає, як у знайомі місця заходить новий час, туристи, гроші, чужий шум. Андреас не стає героєм для натовпу, але крок за кроком збирає власну гідність, вчиться жити з втратою, приймати самотність і все одно знаходити сенс у простих речах, у роботі, у тиші, у памʼяті про те, що було справжнім.