Безмовна Вежа

Кая зникає раптово і жорстко, її беруть у полон сили, які працюють з некромагією, і для її учнів це звучить як вирок, бо без наставниці їхній маленький світ тримається на честі, а не на владі. Аркадія та Рагім збирають рештки сміливості й вирішують іти за нею самі, навіть якщо доведеться лізти туди, куди розумні люди не лізуть. Дорогою вони сходяться з паладином Дензікелем, солдатом, який щойно пережив розгром монастиря, його спустошила нежить, піднята ворогами, і тепер у нього в голові лише одна думка, зупинити тих, хто перетворює живих на матеріал для армії. Вони тримаються разом не через дружбу, а через необхідність, хтось знає закляття і таємні знаки, хтось уміє рубати, хтось здатен витримати страх, коли в темряві ворушиться не вітер, а те, що мало б лежати в землі. Чим ближче вони підходять до місця, де утримують Каю, тим більше стає ясно, що полон це лише частина плану, комусь потрібна її сила, її знання або сама присутність, щоб запустити більшу бійню. Їхній шлях перетворюється на серію випробувань, засідки, втечі, сутички з ожилими мерцями й людьми, які давно погодилися служити темряві за шанс вижити. Дензікель постійно рветься вперед і ризикує зламати всю групу своїм напором, Аркадія вчиться не ховатися за чужими спинами, а брати відповідальність, Рагім намагається втримати їх від дурних кроків, коли емоції зашкалюють. З кожним кілометром вони платять за порятунок Каями силами, кров’ю і власними помилками, і коли вибір стає простим, або врятувати наставницю зараз, або втратити шанс зупинити некроманта назавжди, їм доводиться вирішувати, що важить більше, вірність одній людині чи безпека світу, який уже тріщить по швах.