Довга хода

У тоталітарній Америці військова влада щороку проводить Довгу ходу, телевізійне змагання для п’ятдесяти підлітків, яких обирають по одному з кожного штату: вони мають іти без відпочинку й тримати швидкість не нижче визначеної норми, за кожне сповільнення отримують попередження, після третього їх розстрілюють солдати супроводу, а переможець отримує велику суму грошей і право на будь-який приз. Реймонд Гарреті з Мену приїздить на старт із матір’ю, яка просить його відмовитися, але він виходить у стрій, знайомиться з іншими учасниками й швидко зближується з Пітом Макврісом, а також бачить, як перші кілометри знімають маски з усіх: у когось судома зводить ногу, хтось провокує бійку, хтось зривається від страху, і кожна помилка закінчується пострілами. Хода тягнеться днями, хлопці рахують воду й сили, підтримують одне одного, сваряться, дають обіцянки родинам загиблих, а водночас ламаються психічно, бо організатори тримають їх у стані постійного виснаження і показують це як святкове видовище. Гарреті носить у собі лють через страченого батька і мріє дістатися до керівника змагання, Майора, Піт намагається витягнути його з бажання помсти, але темп і смерть відсікають учасників один за одним: хтось кидається на солдатів у маренні, хтось намагається повернутися до натовпу, хтось сам собі завдає смертельної рани, хтось краде зброю, стріляє і накладає на себе руки, бо не бачить виходу.