Я не залізна

Лінда працює терапевткою і водночас сама ледь тримається. Її донька тяжко хворіє, точного пояснення немає, а догляд і постійні обстеження зїдають сили та гроші. Чоловік майже завжди відсутній, тому всі рішення і ночі без сну лягають на Лінду. Вона намагається бути зібраною на роботі, слухає чужі історії і тримає професійне обличчя, але вдома все сиплеться. У квартирі стається прорив труб і стеля починає валитися, зявляються сварки з орендодавцем і відчуття, що будь яка дрібниця може добити. Навіть зустрічі з її власним психотерапевтом перестають давати опору, розмова щоразу скочується у роздратування, бо вона не може вимкнути тривогу ні на хвилину. Вона хапається за поради знайомих, пробує заспокоїтися, але що ближче межа, то частіше зривається на тих, хто поруч. Лінда бігає між лікарями, ремонтом і роботою, втрачає контроль, потім просить пробачення, і знову витягує день, щоб донька відчула поруч хоч трохи спокою. Зрештою їй доводиться визнати, що сила має межу.