Перевага людства

Наталі живе за жорстким веганським кодексом і сприймає це не як дієту, а як війну за «правильний» світ. Коли вона дізнається, що хлопець зірвався і з’їв курку, стосунки для неї закінчуються миттєво, а вся енергія перемикається на дивний ретрит для однодумців, де обіцяють радикальний спосіб припинити будь-яку жорстокість до тварин і навіть рослин. На місці її зустрічають усміхнені люди з правильними словами, ритуалами й правилами, які спершу здаються просто ексцентричними, але швидко стають небезпечними. Наталі втягують у культову дисципліну, де їжа перетворюється на табу, а голод подають як очищення і доказ вищості. Вона намагається триматися, бо їй страшно визнати, що її використали, і ще страшніше повернутися назад з порожніми руками. Поруч з’являються ті, хто спокушає «вищим» рівнем, підштовхує до самозаперечення й поступово відрізає від здорового глузду, а будь-які сумніви називають слабкістю. Наталі доходить до межі, коли тіло вже не витримує, і тоді їй нав’язують абсурдну вимогу навчитися фотосинтезу, щоб вижити без їжі. Вона хапається за цю ідею як за останній шанс, одночасно розуміючи, що тут ніхто не рятує, тут перевіряють покору. Чим довше триває випробування, тим чіткіше видно, що під маскою «доброчесності» ховаються маніпуляції, контроль і насолода від влади над людьми, які прийшли з ідеалами, а залишилися сам на сам зі страхом померти, якщо не зроблять те, що від них вимагають.