Скляний майстер

Вінсент Олівер росте в приморському Вотерфронті, де дві країни вже давно тягнуть ковдру на себе, а його батько Томас тримається за майстерню і за свій пацифізм, ніби це останнє, що лишилося чесного. Ще малим Вінсент знайомиться з Алліз Амано, донькою полковника, і вони разом знаходять на пляжі печеру з дивним синім полум’ям, яке хлопець уперто називає джином. Полковник зневажає Вінсента через погляди Томаса, зате Алліз мріє про музику, вчиться на скрипці, отримує від батька трофейний інструмент і все одно тягнеться до Вінсента, навіть коли дорослі проти. Їхня близькість тримається на прогулянках, розмовах і тому відчутті, що мистецтво важливіше за прапори, але війна підбирається занадто близько, хлопців забирають до війська, а суперник Вінсента Малік іде добровольцем, щоб виглядати героєм в очах Алліз. Полковник Амано тисне на Томаса і змушує робити радіолампи для армії, погрожує силою забрати його на фронт, і Томас здається, бо майстерня для нього це життя. Напруга рве друзів, під час бомбардування Алліз кидає Вінсентові в обличчя звинувачення в боягузтві, а він боляче зачіпає її музикою, каже, що вона грає чуже, замість написати своє. Коли полковник зникає на фронті, Алліз знаходить опору в музиці й пише власний твір, кличе Вінсента на виступ, але запрошення краде і викидає кадет, який вирішує, що воно не його. Вінсент бачить людей, схожих на ворожих солдатів, виходить їм назустріч, а це повертається Малік із пораненим полковником, і вони заходять до театру просто під час виступу. Алліз цілує Маліка, а Вінсент, розбитий, не може навіть нормально попрощатися, лише стискає в кишені скляну шпильку, зроблену для неї. У відчаї він намагається зірвати військове виробництво, змінює склад скла, щоб лампи підвели літаки, але замість справедливості отримує жах, машини горять у повітрі, місто лишається беззахисним і бомбардування накриває Вотерфронт. Томас рятує двох вартових і втрачає руку, а Алліз із родиною зникає, коли їхній потяг потрапляє під удар. Згодом Вінсент дочитує листа і дізнається, що Алліз кохала його, а синє полум’я з печери знову тягне його до моря, де вони зустрічаються на тому самому пляжі, беруться за руки, і в її волоссі блимає та сама скляна шпилька, яку він колись так і не наважився викинути.