Вождь війни

Каяна, воїн високого роду, береться за те, що інші називають неможливим: зупинити міжусобні набіги й об’єднати острови, поки чужі прапори не стануть звичним видом у кожній затоці. Він ходить від бухти до бухти, укладає присяги з вождями, які вчора ще билися між собою, пропонує комусь землю й захист, когось переконує силою зброї та вмінням керувати флотиліями каное. Торговці з далекого світу тиснуть цінами й мушкетами, місіонери змінюють звичаї, а розтріскане право капу стає полем для маніпуляцій; будь-яка помилка відкриває шлях зрадникам, які воліють торгувати владою, а не відповідати за людей. Він збирає поруч тих, хто бачить далі власного берега, розставляє сторожові пости, перекриває шляхи постачання, вчить союзників тримати лад і не шукати слави у випадкових перемогах. Чим ближче до мети, тим дорожче коштують кроки: кожне захоплене укріплення означає ще одну родину, що питиме воду з оплаканих глечиків, кожна відмова від компромісу — новий розлом усередині спільноти. Але й відступ означає інше майбутнє — порти, де чужі кораблі диктують правила, і села, що лишаються без голосу. Він робить вибір на користь єдиного порядку, у якому відповідальність не розчиняється в морському вітрі, а доля архіпелагу визначається не за столами чужих капітанів, а руками тих, хто тут народився.