Ми ще про це пошкодуємо

Фрея приїжджає до Лондона з дуже простим планом пожити з Ейбом і спробувати нарешті мати нормальні стосунки без постійних пояснень та виправдань. Ейб прямолінійний юрист, звик усе тримати під контролем і щиро вірить, що кохання це про домовленості та відповідальність. Але побут швидко показує, що їхня історія не вкладається в акуратні правила, бо Фреї потрібна цілодобова допомога, і будь яка дрібниця від душу до поїздки містом стає питанням довіри, кордонів і терпіння. У день новосілля в їхній квартирі з’являється Джо, давня подруга Фреї, з якою стосунки колись розсипалися, і ця зустріч різко змінює баланс. Джо поступово втягується в роль помічниці, людини поруч, яка знає Фрею ще з часу, коли вона не вчилася просити про допомогу, і не боїться говорити з нею без ніжних обгорток. Ейба це зачіпає, бо в його домі раптом з’являється третя людина, яка має власні правила, власний біль і власну близькість із Фреєю. Далі все стає ще менш зручним, їхні стосунки починають крутитися навколо того, хто кому потрібен, хто кого рятує, а хто просто ховається за турботою. Фрея одночасно хоче незалежності й боїться втратити людей, Ейб намагається бути правильним, але ревнує і ламається від напруги, Джо то тікає від відповідальності, то вчіплюється в цю дружбу так, ніби іншого дому в неї немає. Вони пробують жити, сваряться, миряться, помиляються, і кожне рішення про спільний побут звучить як ризик, після якого справді можна пошкодувати, але відступати вже нікуди.