Містер Велике Цабе

Глен роками будував собі ідеальне передмістя, тихий дім, робота продавця килимів, накопичення на весілля з нареченою Кірсті і правило не влаштовувати драм там, де можна промовчати. Зовні все акуратно, але всередині в нього купа затисків, включно з проблемами в ліжку, про які він соромиться говорити вголос, а Кірсті тим часом тягне його вперед і паралельно має дивну звичку тягнути з магазинів дрібні речі, ніби перевіряє межі безкарності. Їхній крихкий порядок злітає в один день, коли на порозі з’являється Лі, відрізаний брат, шумний, нахабний, із залежністю від рецептурних таблеток і жерстяною банкою з прахом батька, яку він носить із собою як талісман і як доказ, що сімейні історії не закінчуються похороном. Лі приходить не з каяттям, а зі своїми проблемами і пошуком старого знайомого, тягне в дім чужий хаос, а Глен раптом бачить, що вся його правильність нічого не варта, якщо поруч стоїть людина, яка не грає в чемність і вміє натискати на болючі точки. Кірсті спершу сприймає Лі як загрозу, потім як живу бомбу, з якою доводиться співіснувати, і чим довше він залишається, тим частіше назовні виривається те, що в цій сім’ї роками ховали під килимом. Глен змушений згадувати, чому вони розійшлися, що сталося після смерті батька, чому Лі не вміє триматися в межах і чому сам Глен так люто чіпляється за контроль. А Лі, який удає, що йому все одно, поступово показує, що в нього під бравадою теж страх і порожнеча, і що від цього він лікується не словами, а черговою дозою і втечею вперед. Їхня спільність виходить кривою і токсичною, але з кожною новою сваркою стає ясніше, що вони або навчаться говорити одне з одним як брати, або зламають не лише весілля, а й залишки власного життя.