Дорога додому

Кат Лендрі повертається з донькою Еліс у рідне містечко Порт Гейвен, бо в неї сиплеться робота і шлюб, а іншого безпечного місця немає. Вона їде на сімейну ферму до матері Дел, з якою не говорила понад два десятиліття, і з перших днів видно, що ця тиша з’їла їх обох. Дел тримається за порядок і роботу, Кат вибухає, бо вважає, що її колись виставили винною в сімейній трагедії, а Еліс опиняється між ними, не розуміючи, чому дорослі так уміють ранити одне одного. У дворі є ставок, про який у родині говорять уривками, і саме він запускає найдивнішу частину історії. Еліс зривається з дому, падає у воду і раптом опиняється в минулому, де бачить Кат підлітком, знайомиться з юним Елліотом Огастіном і поступово усвідомлює, що ця вода не просто вода. Кожне повернення назад підкидає не романтику ностальгії, а факти, від яких у теперішньому стає ще болючіше, бо минуле виявляється не закритою книжкою, а живою раною. Еліс починає носити між часами правду, яку ніхто не просив, і мимоволі впливає на людей, що ще не стали тими, кого вона знає, через що сімейні конфлікти в теперішньому тільки гострішають. Кат, дізнавшись, що донька ризикує життям у цьому ставку, спершу намагається все зупинити, але потім сама підходить надто близько до води і розуміє, що її родинні відповіді можуть бути не в спогадах, а в реальних подіях, до яких можна дотягнутися. Усе крутиться навколо зникнення її молодшого брата Джейкоба, про якого Дел мовчала роками, і навколо Колтона, батька, якого в родині згадують так, ніби будь яка зайва деталь може розвалити й те, що ще тримається. Поки Дел намагається не допустити нових втрат, Кат і Еліс з кожним стрибком збирають уламки історії, в якій любов і провина стоять поруч, а дорога додому для них означає не повернутися на ферму, а нарешті перестати брехати одна одній.