Восьме почуття

Джіхьон приїздить до Сеула з маленького міста і з перших днів почувається чужим, навчання не клеїться, знайомства даються важко, тому він тримається за підробіток у барі й намагається просто не загубитися у великому місті. Там він помічає Дже Вона, старшого студента з репутацією впевненого, легкого на підйом хлопця, який повернувся після військової служби і ніби знає, як тут усе влаштовано. Дже Вон підтягує його ближче, знайомить із університетським серф клубом і втягує в компанію, де Джіхьон уперше відчуває, що може комусь подобатися і бути потрібним без пояснень. Вода й тренування стають для нього способом вирівняти голову, а близькість із Дже Воном росте швидше, ніж він сам встигає прийняти. Під час поїздки на море між ними стається поцілунок, але Дже Вон поводиться так, ніби нічого не було, і Джіхьон лишається з розгубленістю та купою питань, бо його вже затягнуло глибше, ніж просто дружба. Дже Вон то підпускає, то різко відштовхує, у нього є травма і внутрішній тиск, який проривається мовчанням, зривами й рішеннями, що ранять обох, навіть коли він намагається робити вигляд, що контролює ситуацію. Джіхьон упирається, не хоче бути ще однією людиною, яку просто відрізали від себе, тому пробує дотягнутися до правди, зрозуміти, що саме ламає Дже Вона, і чи можна залишитися поруч, не втрачаючи себе. Їхні стосунки проходять через ревнощі, напругу в компанії, страх бути викритими і момент, коли довіра залежить не від красивих слів, а від того, чи зможе Дже Вон нарешті не тікати від того, що з ним відбувається, і чи вистачить Джіхьону сил не розчинитися в чужій темряві.