Камінь бажань

Мустафа ледве тримається на плаву в стамбульських нетрях, тягне на собі дружину Джанан, якій потрібна складна операція, і маленьку доньку Кемре, тому береться за будь яку роботу, аби тільки вдома не згасло світло і не зникли ліки. Усе валиться в одну мить, коли його хапають і садять так, що вирок виглядає остаточним, для держави він зручний винний, для багатих людей просто зайва пляма, яку можна прибрати. Поки Мустафа бореться за шанс побачити сім’ю ще раз, Кемре залишається без матері й потрапляє під опіку системи, де дитина дуже швидко стає папкою в архіві, а не живою людиною. Саме там з’являється рішення, від якого у всіх холоне всередині: заможну родину змушують взяти цю дівчинку до себе, ніби це формальність, яка закриє питання і заспокоїть сумління. У їхньому великому домі все блищить, але тепла не більше, ніж у коридорі держустанови, і нова дитина одразу стає дзеркалом для дорослих, які звикли купувати тишу грошима. Для Кемре це не казка про порятунок, а чужі правила, погляди, підозри, перевірки, ніби вона принесла з собою небезпеку, хоча насправді принесла тільки свою самотність. Мустафа, відрізаний від доньки, тримається за кожен слух, за кожен шанс передати звістку, бо розуміє, що її можуть зробити частиною чужої гри, де правда нікого не цікавить. Чим довше триває ця примусова опіка, тим сильніше проявляються справжні мотиви людей навколо, хтось хоче показати благородство, хтось прикрити власні гріхи, хтось отримати владу над дитиною як над доказом, що все під контролем. Кемре вчиться виживати між двома світами, бідністю, де її любили, і достатком, де її оцінюють, а Мустафа змушений чіплятися за надію, що доньку ще можна повернути, навіть якщо доведеться пройти крізь приниження, страх і рішення, які залишають шрами на все життя.