Друга половина

Анна давно перестала вірити, що їй взагалі потрібні стосунки, вона тримається від людей на дистанції, живе ніби на автопілоті й звикла не чекати від життя нічого доброго. По сусідству мешкає Сем, нещодавно розійшовся з дружиною, тягне на собі роль батька двох дітей і виглядає людиною, яка ось ось зламається, хоча ще намагається робити вигляд, що все під контролем. Їх зводить дивна й страшна випадковість: Сем у відчаї намагається піти з життя через передозування, але в цей момент у двері стукає Анна і каже, що їй погано та треба дочекатися швидкої поруч із кимось. Цей збій у планах стає початком контакту, якого не мало бути, бо обом простіше було б знову замкнутися в собі й розійтися по квартирах. Анна відштовхує будь яку близькість, бо не хоче знову боліти і соромитися своїх слабкостей, Сем реагує різко й емоційно, бо в ньому багато страху, провини й виснаження. Вони зближуються повільно, без красивих жестів, через розмови, незручні моменти й потребу мати поряд когось живого, коли накриває тривога. Спроба бути разом постійно впирається в те, що кожен приносить у ці стосунки багаж, Анна зі своєю закритістю і старими ранами, Сем зі зламаним шлюбом, дітьми й вразливістю, яку він сам не вміє тримати. Їм доводиться вчитись довіряти не словами, а діями, приймати чужі межі, не тікати в тишу після першого конфлікту й вирішувати, чи вистачить сил на ще одну спробу любові, коли обоє вже не в тому віці, щоб грати в ідеальну пару.