Дальма Марадона: Дочка Бога

Дальма Марадона вирушає в подорож місцями, які для неї назавжди пов’язані з батьком, і намагається зрозуміти, як вона сама опинилася в ролі людини, яку всюди називають «дочкою Бога». Вона повертається до сімейних спогадів, дістає з архівів відео й фото, які майже ніхто не бачив, і поступово складає іншу картину Дієго, не ікону зі стадіону, а батька, який умів бути ніжним, смішним, різким і дуже вразливим одночасно. В одній частині вона розбирає історію кохання Дієго та Клаудії Вільяфаньє, те, як їхні стосунки витримували славу, тиск і чужі очікування. Далі вона їде туди, де його боготворіння відчувається фізично, у Неаполь, де люди й досі говорять про нього як про свого, і для Дальми це не туристична зупинка, а зустріч із містом, яке любило її батька так голосно, що інколи в цій любові не лишалося місця для живої людини. Найболючіше вона лишає на потім, останні роки Дієго, хаос довкола нього, втому, втрати, конфлікти та відчуття, що він часто залишався сам навіть у натовпі, і цей етап змушує її говорити не тільки про нього, а й про власні образи та провину, які тягнулися роками. Вона збирає свідчення людей, які були поруч у різні періоди, зіштовхує міфи з деталями, на які раніше не наважувалась дивитися, і завершує цю дорогу там, де для неї все починалося, щоб нарешті проговорити вголос те, що в їхній родині довго тримали за замкненими дверима.