Демон

Под ранок поранений чоловік вибирається з узбіччя до самотньої садиби, господар підбирає його, перев’язує і пропонує дочекаватися світанку. Уночі тиша не тримає, незнайомець бродить подвір’ям, помічає закинутий сарай і свіжі сліди біля криниці, з підземелля чути гул, ніби живий. Двері до підвалу замкнені, під дошками проступає волога, на стінах мітки фарбою, що ведуть до чорної порожнини у землі. Господар починає плутатись у відповідях, каже про «стару свердловину», однак на подвір’ї видно, що хтось регулярно підносить сюди важкі каністри і не вмикає жодного світла. Коли незнайомець пробує піти, лунає постріл у повітря, настає коротка сутичка, і правда виходить сама, під хатою приховано те, чого не можна показувати ані поліції, ані сусідам. Чоловік торкається краю й розуміє, що темрява не просто забирає речі, вона поглинає звук і рух, лишає на шкірі холод, як від каменю. Вибір простий, тікати крізь поле або спуститися ще на крок, щоб переконатися, що це не історія про гостинність, а пастка, у якій один рятівник давно служить чужій чорній ямі, і кожен новий «знедолений» тут лише паливо для нічної тиші.