Мій Айртон: Адріана Ґалістеу

Адріана Ґалістеу повертається до історії свого кохання з Айртоном Сенною і розповідає її так, як прожила сама, без чужих правок. Вона дістає особисті щоденники, листи, фото і домашні відео, згадує поїздки, будні між перегонами та короткі години, коли вони могли бути просто парою, а не новиною для таблоїдів. Поруч звучать голоси людей, які знали їх близько, і з цих свідчень складається картина стосунків, що росли швидко під тиском уваги, пліток і вимог оточення. Вона говорить про те, як ховалася від камер, як намагалася берегти спокій Айртона перед стартами, як вчилася жити поряд із славою, яка не залишала їм жодного приватного кута. Після трагедії вона лишається сам на сам з чужими версіями, осудом і недомовками, а кожна згадка про нього ніби забирає повітря. Тепер вона повертається до тих місць і розмов, щоб назвати речі своїми іменами, показати, що вона втратила, і як цей досвід сформував її дорослу. Її розповідь тримається не на сенсаціях, а на дрібних спостереженнях і теплих деталях, які вціліли попри шум навколо.