Порядна людина

Павел звик жити правильно. У лікарні він кардіохірург, якому довіряють найскладніші операції, удома він чоловік і батько, який тримає сім’ю в порядку і вірить, що все контролюєш, якщо робиш усе за правилами. Але за один день у нього сиплеться одразу кілька опор. Після операції помирає пацієнт, родина готує позов, і Павел раптом стає зручним винним, а разом із цим тане шанс на підвищення, за яке він боровся. Майже паралельно його єдиного сина Яська жорстоко б’ють у школі, і хоча камери все зафіксували, керівництво приватної школи пробує зам’яти історію, ніби це дрібниця, яку можна «тихо вирішити». Павел не приймає такого приниження, його злить безкарність і те, як легко чужі люди перекладають відповідальність, коли мова про чуже дитя і чужу сім’ю. Він тисне, вимагає покарання, лізе туди, куди краще не лізти, і робить імпульсивний крок, який здається справедливим у моменті, але запускає ланцюг наслідків. Далі кожна спроба виправити ситуацію втягує його глибше, з’являються напівправди, домовленості, мовчання, а вдома починає тріщати те, що він вважав непорушним. Павел ще хоче залишатися «порядним», але що більше він бореться за свою версію справедливості, то частіше мусить переступати через власні принципи, і в якийсь момент уже не зрозуміло, він захищає сім’ю чи рятує себе від страху виглядати слабким.