Тест у Копенгагені

Александер Гейл працює аналітиком першого покоління, людиною, чий мозок підключений до системи так глибоко, що хакери можуть залізти просто в його зір, слух і відчуття. Він першим розуміє, що з ним це вже сталося, коли реальність починає ламатися, а чужий доступ проходить крізь його органи чуття. Якщо він відкрито покаже збій, його швидко приберуть із гри, тому Алекс удає, ніби все під контролем, і лишається на службі. Паралельно він опиняється між спецслужбою, яка хоче використати його далі, і тими, хто вже сидить у нього в голові та штовхає його в чужий сценарій. Кожен новий крок для нього стає перевіркою, бо він уже не може повністю довіряти тому, що бачить і чує. На тлі цього він входить у контакт із людьми всередині системи, які можуть бути або союзниками, або частиною тієї ж атаки. Далі справа йде не до простого пошуку хакера, а до спроби зрозуміти, хто саме зламав його мозок, навіщо це зробили і чи можна викрити винних раніше, ніж його остаточно перетворять на керовану зброю.