Готичні вбивці

Ділан Мулліґан працює на мінігольфі у тихому містечку, з напарником знімає вечірні каси, лагодить доріжки, сперечається про музику в підсобці, а потім знаходить двері під атракціоном, де на стінах крейдою виписані символи. Наступного дня зникає їхня подруга й менеджерка зміни Дженні, у телефоні лишається короткий голосовий, а на камерах видно каптури і ліхтарі, що ведуть у підземелля під парком. Хлопці йдуть слідом, збирають підказки з аркадних жетонів і чеків, виходять на гурт людей, які влаштовують нічні ритуали і готують місту показову «жертву». Спроба викликати поліцію закінчується сміхом чергового, доводиться діяти без протоколів, домовлятися з охоронцем складу, позичати фургон і збирати друзів, що вміють відчиняти замки і тримати камеру рівно. Культ тисне через страх, поширює свої знаки у соцмережах і влаштовує пастки на майданчиках, де хлопці зазвичай проводять вечори. У відповідь команда грає там, де знає кожен метр, вимикає світло у потрібний момент, підміняє реквізит і виводить Дженні з ритуальної кімнати. Коли вночі місто нарешті прокидається, залишається прибрати сліди, здати відео журналістам і чесно сказати, що героїзм тут народився не з бравади, а з голови, дружби і вміння діяти разом.