Білл Барр: Врізати дуба

Година на сцені проходить як відверта розмова без декорацій. Він повертається до тем, що не прийнято визнавати уголос. Говорить про чоловічий смуток, образи, ревнощі і те як буденні дрібниці точать стосунки. Пояснює чому легше ховатися за роботою і чому це руйнує дружбу і сім’ю. Згадує батьків і дітей, чесно ділить провину і радить шукати гумор у щоденних провалах. Розбирає сучасні побачення і очікування, просить не плутати кохання з торгом і не влаштовувати баталії на кухні. Жартує про водіїв у смузі для авто з кількома пасажирами і показує як дрібний вибір видає втомлену людину. Ділиться тим як дорослішання стирає браваду. Розповідає про страх смерті, відкриті труни і ритуали що не знімають болю, але дають порядок думкам. Пауза між історіями працює краще за гнів. Наприкінці зал стихає, інтонація рівна, без переможних вигуків. Є тільки сцена, голос і відчуття що після сміху легше чесно поговорити вдома. Такі розмови лишаються десь між жартами і визнанням провини і саме там чути живу людину.