Британія і Бліц

Осінь 1940 року накриває британські міста гулом сирен і вогнем нічних нальотів, та життя не зупиняється. Лондон гасить вітрини, платформи метро стають тимчасовими спальнями, діти їдуть у село, дорослі чергують на дахах і в підвалах, стежать за світлом, бережуть документи і щоранку ставлять чайник, повертаючи ритм дня. Пожежні тягнуть рукави крізь завали, телефоністки тримають зв’язок між кварталами, у соборах відчиняють двері для тих, хто не спить, а купол Святого Павла темніє від кіптяви і все одно стоїть. Паралельно звучать голоси льотчиків противника, карти ведуть їх над доками і фабриками, хроніка показує Ковентрі, Ліверпуль і Бірмінгем, ранки рахують втрати і повертають людей до роботи. Свідчення очевидців зберігають дрібниці, перші побачення в укриттях, листи з запахом диму, випадкову доброту незнайомців, і саме з цих деталей виростає пам’ять про витримку, що тримає сусідів поруч навіть коли світло зникає.