Пережити Університет штату Огайо

Студентські заліки і тренувальні зали відкривають низку свідчень чоловіків, які згадують огляди у спортивного лікаря Річарда Страуса, що перетворювалися на приниження і дотики без потреби, а скарги роками губилися між кабінетами й формальними відписками. З’являються перші колишні атлети, які наважуються говорити вголос, їхні оповіді виводять до кінця сімдесятих і далі крізь дев’яності, коли десятки юнаків проходили через однакові кабінети і виходили з тим самим відчуттям провини і сорому. Окремі тренери відмахуються від питань, керівники структурно перекладають відповідальність, а колишні борці та легкоатлети збирають один одного телефоном і в приватних зустрічах, щоб зіставити дати, прізвища і місця. Розслідування журналістів піднімає внутрішні меморандуми і листи зі скаргами, що не отримали реальної реакції, і показує, як страх за репутацію став важливішим за безпеку студентів. Публічні звернення випускників запускають нові юридичні кроки, університет оприлюднює вибачення і погоджується на виплати постраждалим, однак частина справ і далі чекає вердиктів, а питання про особисту відповідальність окремих фігур лишається відкритим. Імена колишніх спортсменів повертаються з архівів спортивних зведень у зали інтерв’ю, вони по черзі говорять про нічні безсоння, зіпсовані стосунки і роки мовчання, які закінчилися тоді, коли з’явилася підтримка інших свідків. Фінальні титри замінює список хронологічних віх із десятками підтверджених випадків, повідомленням про самогубство Страуса у дві тисячі п’ятому році і нагадуванням, що справжня перемога для цих людей вимірюється не медалями, а визнанням того, що сталося, і кроками, які не дозволять повторення.