Татова донька

Едьєн Етьєн Ґрав'є стає батьком надто рано, ще до того, як встигає зрозуміти, ким хоче бути сам. Його кохана зникає майже одразу після пологів, без пояснень і без прощання, лишаючи на руках немовля і порожнечу, яку не перекриє жодна порада. Етьєн збирає себе по шматках і ростить доньку Розу Ґрав'є так, ніби в них двох є окремий світ, де можна вижити завдяки близькості, звичкам і маленьким ритуалам. Минають роки, Роза стає майже дорослою, і тепер уже вона збирається йти з дому, бо їй сімнадцять і вона хоче власне життя, а Етьєна накриває старий страх покинутості, який він так і не вилікував. Усе різко зсувається з місця, коли вони випадково впізнають зниклу матір у телевізійному сюжеті. Те, що було закопане й заборонене для розмов, виринає назовні, і батько з донькою вирішують не робити вигляд, що нічого не сталося. Вони рушають у поїздку, яка швидко перестає бути просто пошуком людини. Дорогою вилізають їхні взаємні претензії, Етьєн чіпляється за Розу сильніше, ніж вона дозволяє, а Роза втомлюється жити з відчуттям, що її дитинство було збудоване на мовчанні. Пошук матері перетворюється на перевірку їхнього зв’язку, бо кожна нова підказка про минуле змушує переглядати, хто кого рятував увесь цей час і чому. Вони намагаються триматися разом, навіть коли правда виходить неприємною, а найболючіше питання вже не в тому, де вона була, а що робити з цією появою тепер, коли Роза майже готова піти, а Етьєн вперше ризикує залишитися сам по справжньому.