Кексбург

Радіорепортер Джон Мерфі чіпляється за новину про загадкове падіння невідомого обєкта біля тихого містечка і дуже швидко розуміє, що це не та тема, де можна просто зібрати коментарі й віддати матеріал у ефір. Йому приходить повідомлення від Рози Зелінські, яка впевнено говорить, що знає, де шукати сліди того, що впало, і Джон їде до її дому, сподіваючись отримати конкретику, а натомість потрапляє в клубок страху, чуток і напівмовчання. Поруч опиняється Стен Зелінські, який ніби намагається допомогти, але водночас ясно дає зрозуміти, що тут давно навчилися жити з тим, про що краще не питати вголос. Джон збирає свідчення, зіставляє деталі, шукає, хто був першим на місці, хто бачив військових у лісі, хто чув дивні накази, і чому після тієї ночі у людей залишилися не відповіді, а порожнеча. Що далі він рухається, то менше це схоже на випадкову катастрофу і тим більше на акуратне прибирання слідів, коли хтось відводить очі, хтось різко змінює тон, а хтось починає ставити запитання вже йому самому. Поряд з цим Джон тримається за одну просту думку, якщо правда існує, вона десь привязана до місця, до речей, до людей, які не встигли забути, тому він повертається до Рози і Стена, перевіряє кожну нитку, навіть коли стає очевидно, що ці пошуки можуть коштувати роботи, репутації, а потім і безпеки. З розслідування про падіння виходить історія про те, як легко зробити так, щоб ціле містечко сумнівалось у власних очах, і як важко вирвати хоч один факт з рук тих, хто звик, що чужа цікавість зникає разом із чужими доказами.