Проєкт «Аве Марія»

Райленд Ґрейс прокидається сам у лабораторному відсіку корабля; двоє напарників не вижили. Телеметрія показує курс до Тау Кити, а в журналах — уривки тренувань і завдання зупинити падіння світності Сонця. Він відновлює енергоживлення, підбирає інструменти під нульову гравітацію, калібрує спектрометри і починає вирощувати зразки невідомого організму, що поглинає зоряне випромінювання. Поступово повертається пам’ять про старт місії і про те, чому саме він опинився на борту. У системі виявляється ще один апарат; спершу це силует у червоному світлі зірки, далі — спроба порозумітися жестами і звуками, яка виростає у спільний словник. Разом із новим напарником він тестує паливні суміші, перевіряє поведінку «астрофага» за різних температур і тисків, порівнює цикли в обох системах. Лабораторні успіхи вимагають перерозподілу ресурсів і зміни траєкторій, а кожна година на досліди зменшує запас часу на дорогу додому. Коли робоче рішення нарешті з’являється, лишається організувати передачу інструкцій туди, де їх виконають, і вирішити, хто саме має повертатися першим.