Велика Елеонор

Елеонор Моргенштейн після смерті Бессі, подруги й сусідки, з якою вона прожила багато років у Флориді, переїжджає назад до Нью Йорка в дім доньки Лізи та онука Макса. У новому місті вона заходить до єврейського центру і помилково опиняється в групі підтримки для людей, які пережили Голокост. Замість того щоб одразу вийти, Елеонор починає переповідати не своє минуле, а історію Бессі, яка справді була жертвою тих подій. Її слова чіпляють Ніну, дев’ятнадцятирічну студентку, що нещодавно втратила матір, і між ними зав’язується близькість. Ніна тягнеться до Елеонор як до людини, яка ніби пройшла крізь страшний досвід і все одно лишилася живою, а сама Елеонор усе глибше заходить у брехню, бо боїться знову лишитися самою. Далі ця підміна починає жити окремо від неї, привертає зайву увагу і ставить під удар і пам’ять про Бессі, і нову дружбу, і стосунки з родиною. Фільм тримає не пригодницький конфлікт, а момент, коли самотність штовхає людину сказати чуже як своє, а потім уже запізно робити вигляд, що це дрібниця.