Усі порожні кімнати

Стів Гартман разом із фотографом Лу Боппом їздить по США і заходить у будинки родин, які втратили дітей під час шкільних стрілянин. Вони не відтворюють події самих нападів і не будують фільм навколо стрільців. Вони знімають дитячі кімнати, які батьки залишили майже недоторканими після смерті дітей. Камера проходить через ліжка, іграшки, одяг, малюнки, книжки, дрібні речі, які лишилися на своїх місцях і тепер говорять замість самих дітей. Кожна така поїздка дає окрему сімейну історію, де батьки згадують не «випадок із новин», а конкретну дитину, її звички, голос, речі, які вона не встигла доробити. Сам фільм виростає з багаторічного проєкту, де Гартман і Бопп знімали ці кімнати роками, щоб показати не момент трагедії, а порожнечу, яка залишається після неї. Усе тримається не на сюжетних поворотах, а на тому, як одна кімната за одною перетворюється на доказ втрати, який неможливо знеособити.