Особисте життя

Ліліан, американка, яка давно живе в Парижі та працює психіатркою, дізнається про смерть своєї пацієнтки Паули, і офіційна версія про самогубство одразу здається їй неправдоподібною. Вона починає перевіряти останні дні Паули, шукає людей, з якими та спілкувалася, повертається до записів із сеансів і чіпляється за дрібні нестиковки, які ніхто не хоче розбирати, бо справу зручно закрити. Ліліан іде далі й залучає гіпноз, щоб витягнути з пам’яті уривки, які можуть пояснити, чого саме боялася Паули та кого вона намагалася уникати, а ці спроби відкривають не тільки зачіпки до смерті, а й речі, від яких Ліліан роками відгороджувалася у власному житті. Її розслідування влітає в особисте: колишній чоловік Габріель не підтримує її нав’язливість і бачить у цьому зрив, син Жюльєн реагує на матір як на людину, яка знову зникає в роботі й підозрах, і вдома починаються конфлікти, бо Ліліан тягне цю історію у всі розмови та рішення. Вона все глибше заходить у приватний світ Паули, відновлює коло її контактів, перевіряє версії, пробує вибити відповідь там, де її не дають, і що далі вона рухається, то більше стає ясно, що смерть однієї пацієнтки стала для неї приводом розібратися з власною ізоляцією, провиною і тим, як легко професійна дистанція перетворюється на одержимість, коли ти впевнений, що всі навколо помиляються або брешуть.