Платформа 7

Нічна платформа на великій станції стає для Лізи Еванс пасткою, бо вона вже мертва і сама цього не може прийняти одразу. Охоронці проходять крізь неї поглядом, двері й стіни не зупиняють, а вихід зі станції ніби зачинений невидимим замком. Коли на платформі 7 чоловік із собакою залишає записку і кидається під потяг, Ліза бачить, як смерть повторюється, і вперше відчуває, що її власна історія теж не була «простим рішенням». Новий привид, Едвард, пам’ятає причини свого кроку, а Ліза має тільки уривки, запахи, короткі спалахи, які не складаються в картину, і від цього злість змішується з панікою. Наступного дня на платформу приходять її батьки й хлопець Метт, з квітами на річницю, і це дивно розмикає межу, Ліза вперше може вийти за станцію та піти слідом. Вона бачить, як живі оплакують її, але ще важливіше, як хтось із них приховує деталі, відводить очі, тримає в руках газету, ніби боїться прочитати правду. Транспортний поліцейський Акаш Локгарт паралельно починає копати глибше, бо в її смерті є дивні речі, вона потрапила на платформу не через вхід, а перелізла через огорожу в піжамі, наче тікала. Ліза повертається до місць, де колись була щасливою, і раптом натрапляє на тінь страху, який раніше не помічала: дивний Річард, що з’являвся поруч надто часто, липка увага, відчуття переслідування, дрібні приниження, які легко сплутати з «неприємністю», поки вони не складаються в загрозу. Чим більше вона згадує, тим менше вірить у випадковість, бо в останніх фрагментах пам’яті вона не йде до краю сама, вона біжить, ховається, намагається перелізти огорожу, і чиясь рука тягне її назад.