Справжні жахіття

Люди, які роками мовчали про пережите, нарешті погоджуються говорити вголос і відтворюють події так, ніби все сталося вчора. Хтось переїжджає в будинок і майже одразу ловить дивні дрібниці, холод у кімнаті без причини, кроки вночі, предмети, що змінюють місце, чужий шепіт у тиші. Інший згадує, як звичний вечір перетворився на страх, коли невидима сила почала тиснути, дряпати, стукати в стіни, а близькі або не вірили, або думали, що це нерви. У цих розповідях немає романтики, лише конкретні деталі, дати, кімнати, звуки, реакції тіла, паніка, сором, потім злість, бо пояснення не знаходиться ні в логіці, ні в медицині. Коли хтось вирішує перевірити все сам, ставить камери, кличе друзів, звертається до тих, хто «вміє», ситуація стає ще гіршою, бо спроба контролювати невідоме інколи провокує його. Поступово виринає спільна лінія, найстрашніше починається тоді, коли страх переходить у звичку, а дім, робота або близька людина перестають бути безпечними, і єдине, що лишається, триматися за факти, не з’їхати з глузду й вирішити, тікати чи довести цю історію до кінця, навіть якщо ніхто не повірить.